Школа 2016
Наш девіз
Хто міцні знання має - той горіх науки розламає
Герб школи
Призери олімпіад
Стежина знань
Герої АТО
Саган Сергій
Категорії розділу
Виховні заходи [0]
Шкільне життя [1]
Твори [4]
Навчання [2]
Шкільна стежина [77]
Форма входу
Логін:
Пароль:
 Дневник
Головна » 2009 » Квітень » 8 » Визначні місця Ємільчинщини. Сергій Аполонович Уваров
07:39
Визначні місця Ємільчинщини. Сергій Аполонович Уваров
  Ємільчине (до кінця ХIХ століття Межирічка) – селище міського типу, центр району, розташоване на березі річки Уборть, притоки Прип’яті, за 22 кілометри від залізничної станції Яблунець.
Межирічка – одне з стародавніх поселень на території України. Час існування його не визначено, але досить велика колекція кам’яних знарядь, які знайдено на околицях селища, свідчить про те, що цей край не був безлюдним і на самому світанку суспільного життя.
Як містечко Ємільчине згадується вперше в архівних документах в 1802 році. До речі, існує кілька легенд щодо зміни назви Межи річки на Ємільчине. Одні історики твердять, що ніби Ємільчиним село було назване ще до отримання його  у володіння Уварова. Мовляв, перейменоване воно було з Межи річки кимось з польських магнатів на честь католицької місіонерки з с. Констанці (Болгарія), якоїсь Ємілії. Інші твердять, що це зроблено саме Уваровим, коли він село подарував Ємілії  - своїй племінниці. Маленькою вона звалась Ємількою, і село – Ємільчине.
  Так чи ні, але немає сумніву, що кимось і на честь якоїсь Ємілії чи Ємільки тепер наше селище так йменується, як і всі інші населені пункти, названі з якоїсь нагоди чи ще у зв’язку з чимось.
Після Вітчизняної війни 1812 року частина земель Волині, які до цього часу належали князям Любомирським, Зв'ягельським, перейшла у власність російського поміщика А.С.Уварова, який користувався особливою прихильністю царської сім'ї.
  У різні часи неоднаковим було ставлення до цієї вельможної родини, яку нині практично ніхто не знає в Ємільчиному. Хоча треба сказати, що в умовах розвитку капіталізму в промисловості в с. Ємільчиному у 1888 році стали до дії суконна фабрика, смолокурний, винокурний, фарфоровий, та найбільший на Волині чавуноливарний заводи, які належали поміщиці А.Уваровій. Руду доставляли з розташованого неподалік урочища Рудище. На околиці містечка видобували мергель, виготовляли різні вироби та сплави. В цей час посилюється кустарне виробництво товарів на експорт. Із Ємільчиного та найближчих сіл їздові у зимовий час у бочках доставляли поташ у Брест, а потім у Гданськ. Продовжується торгівля воском, худобою, хлібом. Лише одного меду щорічно вивозилось близько 20 тисяч відер.
  Роль Уварова в розвитку Ємільчиного незаперечна. Саме при ньому почали будуватись дороги, копатись  (все вручну) меліоративні канали, розширились посіви льону і хмелю, пожвавилася торгівля, набирала динамічного розвитку соціальна сфера – школи, лікувальні заклади. Було споруджено кілька православних храмів у великих населених пунктах. Як уже зазначалось граф Уваров активно розбудовував свої володіння. Графська канцелярія чи то маєток, де нині розміщується військова частина, вржали на той час багатством і помпезністю. Було за що і кому будувати. Вирубувались ліси, а майстрів-умільців запрошували аж з-під Архангельська, навіть з Уралу. Уварівка (тепер Льонівка) також з’явилась завдяки лісорозробкам. Ліс колодами, брусами і дошками, випиляних вручну, вивозився до Городниці і Новограда-Волинського, а далі в Бельгію, Францію. За підтримки Уварових у 1873 році в Ємільчиному було відкрито перший навчальний заклад – двокласне сільське училище, яке знаходилося в приватному будинку і розраховувалось на 170 учнівських місць. Кошти, які відпускала держава на оплату праці вчителів, були мізерні. Учитель одержував на рік 150 карбованців від держави і 200 карбованців від громадськості. Приблизно 3 карбованці учитель заробляв за день. Термін навчання у двокласному училищі становив 5 років. У першому класі були три групи, в другому – дві. У стінах двокласного сільського училища учні одержували знання з арифметики, геометрії, літератури. Особливо велика увага зверталась на каліграфію письма, значне місце в програмі училища відводилося співам.
  Місцеві історики-дослідники стверджують, що сам граф часто бував у Ємільчиному, тому тут і заповів місце для власного поховання, аби родинною могилкою на віки закріпити свої володіння, залишивши їх для нащадків. Інші  вважають, що граф такими „дрібницями” не займався. Для цього у нього були управителі та економи. Проте сімейство Уварових  було поховане в містечку, і до  тепер на старому кладовищі райцентру одиноко визирає з хащ акацій білий мармуровий хрест над могилою сімейства графа Уварова. Судячи з написів на надгробних плитах, аналізуючи вказані точні дати народження і смерті Уварових, що дивом збереглись до наших днів, можна зробити висновок, що поховання проходили  від 1871 до 1900 року. Найперше, привертають увагу дві могили, в головах яких білий мармуровий хрест, витесаний талановитими італійськими майстрами. На тій, що зліва (напевне, це могила глави сімейства), значиться: Сергій Аполлонович Уваров, народився  15 квітня 1844 року, помер 21 грудня 1900 року. Поряд, праворуч, - Ганна Сергіївна Уварова, народилася 23 березня 1878 року, померла 31 грудня 1899 року. Досі не відомо, ким вони були один одному: батько і дочка, чоловік і дружина? Так і про похованих поза склепом Михайла Аполлоновича Уварова, очевидно старшого брата Сергія Уварова, бо значиться, що він пішов з життя у 1871 році, Ганну Сергіївну Уварову, „вдова статс. Советника”, яка померла 12 жовтня 1886 року, та  врешті, Аполлона Аполлоновича Уварова, якого не стало 28 березня 1883 року, поки що не вдалося віднайти ніяких достовірних відомостей. Відомо, що мармуровий хрест для склепу було замовлено в Італії, де зустрічається рідкісний білий мармур. Дивовижне мармурове творіння людських рук доставити з Італії було нелегко. Спочатку пароплавом до Петербурга, а дочекавшись зими, волами і саньми, безперервно міняючи коней, везли засніженими шляхами до Ємільчиного, аби не пошкодити мармурові витвори. Свідчать, що склеп графського сімейства був напрочуд гарним, вважали, що в ньому заховані скарби Уварових, тому гробницю не раз грабували. А після революції, коли все панське нищилось, топталось у багнюку, заганялось на той світ, щоб згадки про нього не було, графський склеп був зруйнований. Близько півстоліття мармуровий хрест пролежав у багнюці, і лише в останні роки солдати військового гарнізону поставили хрест на місце. Шкода, що така доля чекала на  цей дивовижний пам’ятник архітектури, що став свідком історії. Адже історію, якою б вона не була, ми мусимо знати, щоб усе краще в ній наслідувати, злочинне, шкідливе – не повторювати.
Тетяна Луцак, учениця 10-А класу, 2005 р.
Категорія: Твори | Переглядів: 1567 | Додав: emschool1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Школа
Наша адреса
11201, Житомирська обл., смт. Ємільчине,
вул. Шевченка, 4
тел. (04149)-21380

E-mail: emschool_1@ukr.net
Спартакіада
Герої АТО
Макарчук Юрій
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Мій профіль | Вихід
Пошук
Шкільне життяМалюнки дітейЄмільчинеГостьова книгаФорум