Моя Україна Україна—завжди молода, Край добра і краси, і любові. Це жива із криниці вода. Не міліють джерела Дніпрові. Боже, нам Україну спаси, Щоби рідна земля не палала. З сонцем в грудях вперед нам іти, Наша воля з Козацького валу. Просвітити і батька, і сина, Розбудити байдужі серця, Щоб у мові твоїй солов’їній Кобзарева душа ожила. Ти для мене, мов мати для сина, Нескорена і горда земля. Україно моя, Україно, Ти калинова доле моя! Шиманський Олексій, 10-А, 2017 р. | Я люблю синьооке Полісся Тут прадавні ліси розрослися, В полі льон синьоокий розцвів, Я люблю синьооке Полісся, Це земля моїх рідних батьків. Тут весною сади білосніжні, Наче вкриті фатою стоять. Роси тут, як каміння чарівні В Мавки в косах зелених горять. Золота колоситься пшениця. В ній русалка сховалась в вінку. Тут вода щирим сріблом іскриться. Де знайдеш ти красу ще таку? Навесні сюди ластівка лине, Соловейко співає пісні. Ця земля — це моя Україна, Найдорожча у світі мені. Шиманський Олексій, 10-А, 2017 р. |
Моя Батьківщина Неначе пісня ллється, лине, До тебе, моя Україно! Душа моя летить, співає, І серце ниє, біль палає, Тривога струни рве, не знаю Чому тебе так ображають? Чому сміються з тебе, лають? Невже вони іще не знають Що не зламати нас ніколи, Бо українське наше слово За мить всі рани заживляє, Гуртує нас, в сім’ю єднає, І біль тихенько засинає, Коли ти десь, в чужому краї Не відчуваєш того раю, Що наша українська пісня Аж душу спогадами тисне За рідним краєм, де лелеки, Де соловейко десь далеко, Пісні свої зранку співає, Де вітер верболоз хитає, Де дуб березу стиха кличе, Де оселилася навічно Червонощока та калина. Яка ж прекрасна Україна! Яка ж вона така барвиста, З акації взяла намисто Сплела вінок з рожевих квітів, З веселки стрічки зав’язала, Мабуть тоді ще не знала Що своїм співом і словами, Що працьовитими руками, Своїми чистими думками, | І українськими серцями, Здобуде волю і повагу, Любов людську, всесвітню славу, А мовою своєю, словом, Знов заспіває, залунає, І тисячі сердець з’єднає, Й пригорне до грудей, як мати, І другом тобі може стати В скрутну хвилину, руку дати. Це наша ненька Україна, Моя любов, моя родина, Де душі наші поєднались. За руки міцно ми побрались, І тиснемо один одному, І поклянемось ми в тому Що завжди разом, навіки, Ми будемо з тобою жити, Тебе любити, захищати, Про тебе, ненько наша, дбати, І як родину берегти. Бо ти – це ми, а ми - це ти. Велична, горда і єдина, Моя сім’я, моя родина, Моя сестра, донька і мати, Де вишиванки, білі хати, Моя ти втіха, втома, сила, Моєму серці завжди мила. Моїй душі завжди бажанна, В думках – ніколи не здолана, Моя одна, моя єдина, Моє життя, моя родина, Моя душа летить невпинно, До тебе, моя Батьківщино! Микола Кравчук, 9-А, 2009 р. |
Швидкоплинність Життя чомусь так швидко пролітає, Шляхи незнані нас вперед ведуть, Ми спішимо кудись, а потім не встигаєм, Все якось хочемо той час ми обмануть. Чого чекаємо? Цього вже ми не заєм. Що нам написано в небесній книзі тій? Лиш часу ми багато гаємо, Доки не знайдемо початок наших мрій. І не помітно це життя нас змінює Сьогодні я – це я, а завтра вже чужа. Одну людину іншою замінює, І долі всі міняє не на жарт. Дивлюсь вперед – повз мене всі ідуть, Дивлюся – вже й знайомого нема нікого, Лиш люди за життям все йдуть і йдуть. І я піду, щоб не наздоганяти довго. Дем’янчук Аліса, 11-А, 2009 р. | Не будем забувати Перехожий, зупинись! Де живеш ти подивись. Річка, ліч, степи і гои, Чорне і Азовське море Наша мова солов’їна, Адже все це – Україна! Це вкраїнський край багатий, Люд до праці наш завзятий. Край, де сином є Шевченко, Матрі’ю – свобода-ненька. Від Луганська і до Львова. Від самих Карпат до Криму Видно зірку вечорову, Що єднає Україну. Ще недавно в цій країні. Чужі сурми нам гули. Тож не будем забувати, Хто ми є і ким були! Євтушок Марія, 11-А, 2009 р. |
