Ми мали б велелюддям зустрічати наших героїв із Перемогою, натомість – прощаємось. В понеділок, 23 лютого, вздовж усього шляху проходження траурної процесії завмерло в жалю чи не все населення Ємільчиного: проводжали в останню путь Сергія Сагана – бійця 30-ї Новоград-Волинської окремої механізованої бригади. Добрий, щирий, відповідальний і надійний син, брат, чоловік та ревний захисник рідної країни загинув 17 лютого під Дебальцевим під час ворожого артилерійського обстрілу.
Сьогодні життя Сергія Сагана повінчалося зі смертю, який є взірцем для всіх нас. Його поважали за вміння спілкуватися, спортивну наснагу, добру вдачу, трудовий ентузіазм. Він був веселим і самостійним, вмів прекрасно триматися у товаристві, герой з поліського селища, а герої не вмирають. Народився Сергій 15 грудня 1982 року в Ємільчиному. До вступу в 1-й клас виховувався у дитячому садочку. З 1989 р. по 2000 р. навчався в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1. Ріс кмітливим і допитливим хлопцем. Був хорошим, добрим учнем, повними сили і завзяття. Прагнув прожити своє життя діяльно, робив власні висновки, мав певні погляди на світ реалій. Завжди розсудливий юнак вмів постояти за себе, любив проводити дискусії з однокласниками на життєві теми. Постійно сприяв створенню дружньої атмосфери в своєму класі. Був активним учасником класних, шкільних конкурсів, тематичних святкових виступів.
Зустріч випускників, 2010 р.
Після школи навчався в училищі зв’язку у
м. Житомирі. Був призваний у ряди армії: спочатку вивчав військовій
дисципліни у м. Дівички Київської області, а службу проходив у
Ємільчинській частині. У
цивільному житті юнак працював у військовій частині комунального
підприємства м. Коростеня, де і проживав. У вересні 2013 р. одружився, і
зі своєю половинкою мріяв про прекрасне майбутнє. Півроку молоде
подружжя було разом, раділо кожному прожитому дню.
У
березні 2014 року Сергій був мобілізований у Новоград-Волинську
військову частину, а звідти – на Схід. Стояв на кордонах Херсонської,
Запорізької, Донецької областей. Був твердо переконаний, що в скорому
часі все минеться і намічені плани збудуться.
11 довгих місяців служив Сергій в рядах української національної армії. Ділився їжею та предметами побуту із місцевими жителями. Коли у серпні 2014 р. перебував у короткотривалій відпустці, добрими словами відгукувався про мирних жителів Херсонщини, які допомагають солдатам і донині.
19 січня 2015 р. знову отримав дозвіл побувати вдома. Намагався встигнути все і відразу. Запевняв рідних, що всі боронять країну, і він повинен, всі хочуть миру, і ви плекайте надію, всім страшно, а ще страшніше жити під ворогом, і в неясності. 17 лютого був останній дзвінок дружині, де веселим, впевненим голосом обіцяв повернутися. А 18 лютого жахлива смерть зупинила годинник життя і вирвала останній подих із грудей солдата. Під час артилерійського обстрілу під селом Чорнухіно уламком снаряду Сергій був смертельно поранений. І впав солдат, і зупинилося добре серце захисника України. Відгомін болі та страждання болісно відізвався у рядах друзів, що пліч-о-пліч виборюють мир. Польовий бліндаж був останнім прихистком Сергія. І сьогодні, проводжаючи його в останню путь, ми дякуємо за те, що він жив на цій землі, вмів дружити, любити, справно і вчасно виконував громадські справи, був вимогливим до себе, веселим і дотепним у житті. Воїнська доблесть та хоробрість, які були поруч з Сергієм під час АТО, довели, що є сини на українській землі, які з честю захищають нас з вами. Світла пам'ять про тебе, Сергію, як про добру людину, назавжди збережеться в наших серцях, в серцях тих, хто тебе знав, жив по сусідству, навчав і навчався, разом працював і служив. Вічна світла пам'ять тобі - український солдате!