Швидко промайнули шкільні роки… Занадто швидко… Отак не встиг озирнутись — і вже стоїш на порозі самостійного життя. Страшно покидати стіни рідної школи, яка за ці роки стала справжньою домівкою для всіх нас. "Що ж чекає попереду?" - це питання час від часу виникає в кожного одинадцятикласника. А попереду в нас доросле життя з усіма його труднощами, постійними злетами і падіннями, розчаруваннями, розбитими надіями і сподіваннями, нездійсненими мріями. А так хочеться побути дитиною! Так хочеться повернутись у безтурботне босоноге дитинство! Знову пережити те хвилювання, коли вперше переступаєш поріг школи, коли в перше тремтячою рукою виводиш букву у зошиті… Нещодавно здавалось, що шкільні роки нескінченні, що ніколи не закінчаться безкінечні контрольні роботи, реферати, практичні і лабораторні. Але останні дні навчання промайнули, як мить, не встиг ще усвідомити, а вже й останній урок… І лише згодом починаєш розуміти, що тепер дійсно фінішна пряма… Все! Кінець! Ми більше не сядемо за шкільну парту, для нас більше не пролунає шкільний дзвінок… Мимоволі в пам'яті спливають перший урок, лагідна усмішка першої вчительки, перша п'ятірка і перші невдачі, перше несміливе зізнання в коханні. Скільки всього було! Скільки безсонних ночей, проведених над книжками! Більшість школярів зараз не розуміють мене. Правильно кажуть: починаєш цінувати лише тоді, коли втрачаєш… Або хоч сповільнити! Але це не можливо… Ми закінчимо школу і розлетимось по всьому світу… У кожного випускника своя дорога у житті, у кожного — своя доля. Можливо, вже через декілька років дехто й не згадає про свою шкільну родину, але зараз так боляче розлучатись зі школою… Випускники! Попереду нас чекають екзамени, здача зовнішнього незалежного оцінювання, вступ до вищих навчальних закладів. Тому хочу побажати всім здоров'я , терпіння, наснаги і успіхів у всіх починаннях.