Школа 2016
Наш девіз
Хто міцні знання має - той горіх науки розламає
Герб школи
Призери олімпіад
Стежина знань
Герої АТО
Саган Сергій
Категорії розділу
Життєві висоти [6]
Дошка пошани [1]
Форма входу
Логін:
Пароль:
 Каталог статей
Головна » Статті » Життєві висоти

Хільченко Володимир Якович
Один з підкорювачів космосу
  Це уривок із книги „Незабутній Байконур", яку підготувала Рада ветеранів цього космодрому. Видана книга у Москві у 1998 році. Один з її авторів В.Я.Хільченко, наш земляк, про якого донедавна мало хто знав з Ємільчиного
  Багато старших мешканців району добре пам'ятають неабиякого господаря і лагідну чуйну людину, голову райспоживспілки Хільченка Якова Івановича, який заслуговує окремої розповіді як досвідчений керівник споживкооперації, ветеран війни, батько й дідусь, наставник молоді. А от його сина Володимира, на жаль, мало хто пригадує. Пам'ятаються кілька повоєнних випусків Ємільчинської середньої школи. Тоді на єдиному волейбольному майданчику часто доводилося спостерігати з-поміж інших стрункого десятикласника з вихрястою чорною чуприною. Тільки в нього був такий розкішний чуб. Ішов 1949 рік. А потім, як і багато інших, Володимир Хільченко зник. Вже працюючи в редакції, не раз зустрічався з Яковом Івановичем, але чомусь про його сина мова не заходила.
  І раптом у фойє школи №1 на стенді "Наші колишні учні" з'вилося фото полковника Хільченка В.Я. з підписом: "Він нагороджений орденом Леніна за практичну участь у підготовці і запуску першого космонавта Юрія Гагаріна". Ось так, а ми в редакції про це нічого й не відали. Звертаюсь до батька, знайомлюсь з якось невеличкою збірочкою про перші кроки в освоєнні космосу. Там було лише декілька рядків про Володимира Хільченка. На той час, а це був початок вісімдесятих років, ще багато чого трималось в таємниці.
  Тож варто хоча б окремими фрагментами вже тепер, коли у світ вийшло чимало цікавої літератури, фотоальманахів, фільмів, ширше повідати про одного з уславлених наших земляків.
  У книзі про Байконур, як і всім іншим його колегам, дається стисла біографічна довідка: „Хільченко Володимир Якович народився 19 вересня 1931 року в селі Сімаківка Ємільчинського району Житомирської області. У 1949-1951 роках вчився в Харківському дорожньому інституті, в 1951-1955 роках — в авіаційно-інженерній академії імені Дзержинського. З 1955 по 1970 рік працював в одному з науково-дослідних інститутів Міністерства оборони, пройшовши шлях від інженера-випробувача до начальника випробувального відділу. Брав участь у підготовці і запуску двох міжконтинентальних балістичних ракет, першого супутника Землі і перших автоматичних міжпланетних станцій до Місяця, Марса, Венери, підготовці і запуску пілотованих і безпілотних космічних кораблів „Восток", „Восход", „Союз".
 Лауреат Державної премії, нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, полковник у відставці".
 Ось така лаконічна біографічна довідка про нашого земляка. А скільки за нею годин, днів, років, напруженої і неймовірно відповідальної праці. Були зустрічі і дружба з Юрієм Гагаріним та Германом Титовим, іншими відомими космонавтами, неодноразово контактував із Сергієм Павловичем Корольовим. Як згадував якось Хільченко, тільки після смерті видатного вченого і конструктора він дізнався, що є його земляком. „Можливо, колись і заговорив би про це, так не знав же",  - пише Володимир Якович. І все ж, то були незабутні зустрічі з легендарною людиною, генієм космосу. Ось як він говорить про це.
  „Протягом майже 10 років мені довелося часто контактувати з Сергієм Павловичем під час випробувань і підготовки до запуску різних космічних апаратів на космодромі Байконур. Це був період розвитку його творчої особистості, тріумфу йото діяльності, що, на жаль, обірвалось передчасно.
  Сергій Павлович не терпів безвідповідальності, розхлябаності і нечесності, не дивлячись на посади, навіть міністрів чи академіків".
  Володимир Хільченко згадує такий курйоз, за що отримав добру прочуханку від С.П.Корольова. У Байконур разом з Юрієм Гагаріним прибув відомий журналіст „Комсомольской правды" Василь Песков. Йому захотілось піднятися з першим космонавтом на майданчик, звідкіля заходять у літальний апарат. Корольов не міг відмовити талановитому журналісту, але наказав Хільченку супроводжувати їх обох і не допустити включення радіомікрофонів і фотографування. Але коли генеральний конструктор дізнався, що супроводжуючий полковник не до кінця виконав його настанови, то, звісно, по-корольовськи дав урок „виховання" Хільченку. Та все обійшлося. Академік не був мстивою людиною. Він просто любив дисципліну й порядок у всьому. Цього ж вимагав і від підлеглих.
  Пам'ятник в центрі Житомира С.П.Корольову віками стверджуватиме те, що поліська земля була й залишається благодатною для народження і плекання талановитих, геніальних людей. Тим більше приємно усвідомлювати, що саме з таким генієм багато років підряд співпрацював і наш ємільчинець.
  Кілька років тому довелося зустрітись і розмовляти з Володимиром Яковичем, який приїздив провідати в Ємільчине родину Примаченків — Євдокію Антонівну та Віктора Романовича, що є його двоюрідним братом. Мешкають вони по сусідству з автором цих рядків. Тоді мало часу було в гостя для спогадів, тому Володимир Хільченко запропонував почитати невеличку книжечку „Прорив у космос", де вміщено його спогад про перший у світі штучний супутник землі. Цю книжку він подарував Примаченкам.
  Хто пам'ятає 4 жовтня 1957 року, той знає, яку хвилю гордості і якогось небувалого піднесення в душах людей викликало сенсаційне повідомлення про запуск першого супутника землі. Коротенькі, пронизливі радіосигнали з космосу викликали в людей якісь особливо загадкові почуття. Мало хто ще тоді розумівся на понятті „космос", де, на якій висоті літав супутник. Але хто не мріяв про підкорення космосу. А з чого ж таки починалось у нашого земляка Володимира Яковича Хільченка? Ось як він про це пише у згаданій книзі:
  „У 1951 р. мені, студенту третього курсу Харківського автомобільно-дорожнього інституту, було запропоновано вступити в ряди Радянської Армії і перейти на навчання в Артилерійську академію ім. Дзержинського. Мене заінтригувало те, що однією з головних умов при відборі кандидатів в "академіки" (так жартували тоді мої товариші студенти), було, аби ніхто з предків не був білогвардійцем, петлюрівцем, куркулем, не жив на окупованій німцями території і т. д., і я дав згоду. Уже будучи слухачами академії, ми взнали, що таких наборів було декілька. Відбирали студентів з різних вузів. Це була політика на перспективу, тому що до закінчення проектуванні міжконтинентальної балістичної ракети Р-7 і початку будівництва полігона (майбутнього Байконура) вже були готові молоді кадри. Ці молоді офіцери зразу були прикомандировані до конструкторських бюро, науково-дослідних інститутів, випробувальних стендів на дослідних заводах, де вони протягом кількох місяців отримували прак¬тичні знання і навички випробувань ракетної техніки".
  Далі в цій розповіді Володимир Хільченко згадує, як він з 1955 року в чині інженер-лейтенанта брав участь у підготовці і запуску першого супутника, затим багатьох інших, а згодом - і космічного корабля з Юрієм Гагариним ним на борту.

  Нагороди і відзнаки Володимира Хільченка свідчать про його великий у справ, освоєння космосу, а ми, земляки, віддаємо: йому свою любов і шану.
Володимир Яценко, "Твої люди, Ємільчинщино"
Категорія: Життєві висоти | Додав: emschool1 (12.03.2009)
Переглядів: 782
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Школа
Наша адреса
11201, Житомирська обл., смт. Ємільчине,
вул. Шевченка, 4
тел. (04149)-21380

E-mail: emschool_1@ukr.net
Спартакіада
Герої АТО
Макарчук Юрій
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Мій профіль | Вихід
Пошук
Шкільне життяМалюнки дітейЄмільчинеГостьова книгаФорум