Кохання - 8 Квітня 2009 - - Ємільчинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1

Школа 2017

Наш девіз

Хто міцні знання має - той горіх науки розламає

Герб школи

Призери олімпіад

Стежина знань

Герої АТО

Саган Сергій

Школа 2016

Категорії розділу

Виховні заходи [0]

Шкільне життя [3]

Твори [4]

Навчання [2]

Шкільна стежина [102]

Кошторис [7]

Форма входу

Головна » » Кохання

07:53

Кохання

Ранок. Сонце пробуджує все на землі. Як приємно спостерігати за цим тоді, коли ще все селище відпочиває, коли ще навіть пташка спить, але теплим дотиком сонце пробуджує її. Цей день не такий, як зазвичай. Я закохалась, і це прекрасно. Прекрасно кохати і бути коханою. Нічого, крім цього, не хочеться ні бачити, ні чути. Невже для мене час зупинився, невже я зможу цією хвилиною насолодитися сповна? Хто б міг подумати, що сонце, квіти, трава, небо - все підкорюється моєму стану душі. І, здається, що цьому ніколи не буде кінця.
Кохання схоже на сонячний гарячий день, і ніколи здається, не наступить та осінь і не принесе в відносини холодний вітер. Але, на жаль, буває і літо, і осінь, і зима. Не завжди кохання залишається літом, але й стає зимою.
Я впевнена, що це кохання вистоїть: і не холодні вітри осені, ні страшні морози зими не заберуть його. Вона сильніша за все.
Дощ... Невже він змусить мене заплакати, стати похмурою, як небо? Ні. Я кохана, і дощ - як поцілунок коханого. Краплинами падає на моє лице, цілує його.
Вітер... Які теплі дотики його рук, він обіймає мене. І не хочу холодного вітру, він мене не злякає. Дивлюсь на розквітаючу квітку - розквітаю сама. Заплющую очі. Цілую її. Бачу його. Згадую його п'янкий запах, солодкі, червоні губи, сині, ніби море, очі, такі ж бездомні, глибокі і холодні, але такі рідні.
Роса... Діаманти землі. Як вони чудово виграють на сонці. Як приємно пройтися босими ногами по траві, як дбайливо пестить вона. Прихиляюсь до неї, земля чує шалене калатання серця, і здається, що серце ось - ось вистрибне і побіжить. Але я не стану його наздоганяти, бо знаю, що воно прибіжить в надійні руки, які ніколи не скривдять його. Шепочу щось собі, і тоді відчуваю, що і кожна травинка, квітка, гілка дерева хоче зі мною поспілкуватись.
Він поряд, я знаю, він поряд. Він говорить зі мною. Шепоче ніжні слова, цілує, обіймає мене своїми теплими обіймами. Він заповняє мене всю, як ця таємнича природа. Вона надихає мене на життя. Живу - значить кохаю, кохаю - значить живу.

Анастасія Матвієнко, 11-А, 2009 р.

Категорія: Твори | Переглядів: 897 | Додав: emschool1